Бошки Шишки OG Kush MEGA маркетплейс Среднеуральск что такое

Жизнь, братан, все крутится, как закладки в сумочке нашей любимой нарколога. Все началось с промокашки, что она нам выписала. Болтушка, джантик, ебать, какие же это были названия, я и сам запутался в этом наркословаре. Но ничего, просто разведу на базаре этих дебилов и все будет окей.

И так, решили мы с кумарами зайти в тот дырявый трэп-хаус на пятом этаже. Темнота, грязь, и пахнет каким-то говном. Я задумался, а где же эти шишки марихуаны? Мы стояли, как тупые пингвины, не зная, что делать. Но, братишка, назойливая мысль проникла в мой мозг – развести этого дебиловатого продавца на базаре. Ведь кто знает, может он на самом деле имеет весь этот гандон в своей заднице?

И вот, братва, я решился – подошел к нему, обнял его за плечо и промычал:

«Йо, мужик, а тут у тебя какие-то шишки есть? Покрутишь нас?»

А он такой совсем непонятливый, глючный, неуютный тип, и только глазами моргал, как алкаш после очередной попойки. Я подумал, братишка, ну их в задницу, и сам отошел в сторонку, проклиная этот сраный отрывок реальности. Но, знаешь, что было потом? Он тихо, словно девочка, шепнул мне:

«Ну давай, братан, трэпи, принимай шишки!»

Мои глаза стеклились, словно детские глазки после первой шмали, и я резко обернулся к нему, прыгнул на его шею и закричал:

И так, братва, я купил эти чертовы шишки у него. Гореть им в аду, все равно это же наркота, а я белый и пушистый, как сибирский котик.

И тогда я, братишка, сел на окно, и начал писать желтой струей прямо на прохожих. Они кричали, ругались, называли меня наркоманом, но мне похуй, братва, я же шмалял эту хуйню.

Прошли дни, недели, месяцы. Мы стали настоящими джантиками, трэпили каждый день, пока мозги не превратились в хлам. А отходняк, братков, он надолго вспоминался. Это было нечто, когда ты не можешь встать с кровати, потому что лимфоноды пиздато болят, а ты проклинаешь этот гребаный мир.

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...